Сара теж була здивована нашими почуттями. «Пiддупнику, як таке взагалi могло статися? Ти мiг би подумати про таке?» На це я вiдповiв, що якщо вона продовжуватиме називати мене «Пiддупником», я кликатиму її «Пiдцицьницею», бо її ледь видно з-пiд цицьок. Ми реготали, адже пара створювалася чудова: Пiдцицьниця та Пiддупник. Герої чеських мультиплiкацiйних стрiчок: або гриби, або птахи.

Нашi колеги мандрували Прагою, а ми - одне одним. «Менi здавалося, що коли ми вчилися, ти мене на дух не зносив, чи не так?» Запитала вона. Це було серйозне запитання. Сара поставила його, коли лежала в лiжку, гралася своїм волоссям, пiдтягувала до себе та цiлувала свої округлi колiна - вона любила нацiловувати свої колiна - а я шукав у готельному телефонному довiднику номер, щоб замовити снiданок. Я був голим та щасливим. I я не знав, що менi слiд вiдповiдати: правду, напiвправду, напiвбрехню. Або просто збрехати, сказати, що вона мене приваблювала, але не настiльки, аби я зiзнався. Менi важко сказати жiнцi, з якою менi так добре в лiжку, що я вважав її потворною. «Я тодi був одружений», - почув я свiй голос. Тонкий, наче комарина голка, що намагається вiднайти дiрку у протимоскитнiй сiтцi. Я дiйсно був тодi одружений. Сара хотiла ще щось запитати, але вiдволiклася на телефонний дзвiнок - їй телефонувала мама. Потiм до цiєї розмови вона не поверталася.

Про те, що Сара Полонська переїде до мене жити, нам сказав справжнiй моряк, схожий на фальшивого моряка. Подiбний на безробiтного актора, який чомусь обрав для свого позатеатрального життя образ моряка. На ньому був червоний светр, з його правого вуха звисав кульчик у виглядi якiрця на золотому канатi. Вiн пив пиво. Його обличчя кольору дубової кори проорали дивнi зiбганi зморшки. Здавалося, що кожного разу вiн зiбгує їх iнакше. «Я - моряк, коханчики, - привiтався вiн. - Я - моряк, i менi необхiдно бачити пiну». «Якщо бажаєте, можете пригостити його пивом. Вiн дiйсно моряк», - сказав бармен.